Ілюстративне фото
Однак автор дозволить собі нагадати, що гуманітарна сфера завжди була невід’ємною частиною життя будь-якого суспільства навіть у важкі часи. Наприклад, під час Другої світової війни в тодішній УРСР розпочалась робота з удосконалення Правопису української мови, яку очолив відомий мовознавець акад. Л. Булаховський.
Щоправда, “вдосконалення” полягало в ще більшому зросійщенні Правопису 1933 року, але зараз ідеться не про ідеологічні аспекти Правопису зразка 1946 року, а про сам факт орфографічної роботи в розпал війни. До речі, одна з нарад правописної комісії відбулась у Помірках під Харковом у серпні 1943 року. Крім того, гуманітарні, в тім числі й правописні проблеми, навіть зараз, у воєнний час, збурюють наше суспільство, викликаючи бурхливі дискусії, перетворюючи соцмережі на поле битви (про жорстокість таких “битв” ми вже писали).
Однією з причин, що змусили автора, кажучи образно, взятись за перо, стали дописи не дуже кваліфікованих або й дуже некваліфікованих “експертів” щодо начебто гонінь на літеру Ф і повсюдну заміну її літерою Т. Дуже часто такі дописи нагадують свідоме накидання відомої субстанції на вентилятор для розпалювання гризні між посполитими, а наш “мудрий” нАрід, не маючи жодного зеленого уявлення про суть проблеми, легко на це “ведеться”, влаштовуючи інтернетні “бої биків”, як говорили герої Нестайкових “Тореадорів з Васюківки”.
Особливо активізувалось ламання списів навколо заміни Ф на Т після відео відомої блогерки, яка називає себе директором чи королевою Троєщини. У ролику, що став вірусним, ця дама з гарно відрепетируваним дурнуватим виразом обличчя (непогана акторка!) добірним, рафінованим суржиком з не менш дурнуватими інтонаціями (ще респект акторським даним) розповідає про те, що в новій редакції Правопису, мовляв, піддається анафемі, а може, й анатемі, вживання літери Ф. Причому, з посиланням на Правопис 2019 року, справді наводяться приклади слів, де паралельно з Ф може вживатись і Т: Афіни /Атени, ефір, /етер, логарифм/логаритм, Піфагор/Пітагор та ін.
Блогерка жартівливо пояснює ці нововведення засобами народної етимології (що це таке, можна почитати тут): скажімо, правильно логаритм, бо це логічний ритм. Інші пояснення є такими ж “глибоко науковими”.
Хвиля праведного народного гніву не забарилась (зберігаємо авторську лексику, орфографію й пунктуацію): “Івано-Транківськ, тронт, тельдшер и т.д.”; “Іван Транко був би в шоці. А тепер питимем кеТир і їстимем зеТир”; “А що робити з СоФійками? Мене доня просто приб’є, якщо вона буде СоТійка”; “В мене донька Софія, вони невігласи розуміють, що це яка проблема буде з документами …вдавити хочу тих деградованих світил”; “Замість Файно тепер будете жити Тайно чесно, я в шоці від запропонованих змін”; “Отам тура їде”; “А фига? или ни фига? Фонтан – тонтан, класс. Фортепьяно – тортепьяно тоже вкусно звучит. Ф-тигура тоже не особо пострадает”.
Хтось просто висловлює свої емоції щодо прочитаного (рафінований мат дозволимо собі не цитувати): “Дурдом!”; “Повний бред”; “Яка дурість”; “Фляга потёкшая напрочь!!!!!Идиотизм!!!”. Дехто зрозумів-таки, що це стьоб: “Що з вами, ви що жартів не розумієте?”; “Это ж юмор!”; “Її допис є сарказмом – для тих, хто не зрозумів”. І зовсім небагато дописувачів (бальзам на філологічну авторову душу!) виявили певну обізнаність з проблемою: “Не переживайте. Особисто поцікавтесь новим правописом. Це стосується деяких слів грецького походження, а не всіх. Тим паче не стосується імен”; “Почитайте правопис і зрозумієте причину в яких словах є два написання, а не так як розповідає ця безграмотна особа”.
У таких випадках на заході нашої країни кажуть: “А що ж сі стало?” Річ у тім, що нова редакція Правопису справді, як ми сказали вище, дозволяє вживати не лише звичні форми з Ф, на кшталт анафема, марафон, міф, пафос, а й варіанти з Т: анатема, маратон, міт, патос. Але це стосується далеко не всіх слів з Ф: слова фокус, фігура, ефективний, Африка, кофта, кафе і багато інших ніяких змін не зазнали. (Просторічна вимова хвігура, кохта чи кахве – то явище іншого порядку і не стосується цієї теми).
А “винна” в усьому грецька літера Θ (“тета”), яка в давній кириличній абетці отримала назву “фіта”. До речі, “фіта” існувала в російській абетці аж до правописної реформи 1918 року, уживаючись паралельно з літерою Ф. І бідолашні школярі й спудеї мали розуміти, якою саме літерою позначати звук [ф] залежно від походження слова.
У давньогрецькій мові “тета” позначала придиховий звук [th], який у новогрецькій перетворився на міжзубний звук, який нагадує, як пишуть усі джерела, англійський [th] у слові [thіnk]. І під час фонетичної адаптації грецьких запозичень в інших мовах виникла проблема транслітерації, тобто відтворення цього звука на письмі.
У європейських мовах, як слов’янських, так і неслов’янських, на місці давньої “тети” пишеться t: arytmetyka, ortografia (польська), аритметѝка, ортография (болгарська), aritmetica, ortografia (італійська), а за церковнослов’янською (візантійською) традицією, закріпленою в російському правописі, на місці давньої “тети” (“фіти”) стала писатись літера Ф. Тому-то в російськомовних джерелах сад, де було схоплено Христа, називають Гефсиманским, а в українськомовних – Гетсиманським (від грецького Γεθσημανί). Крім того, саме така форма слова відома українцям завдяки роману Івана Багряного “Сад Гетсиманський”.
Таким чином, уживання слів етер, катедра, міт, Атени та деяких інших як варіантних форм наблизить їхню вимову й написання до європейської традиції. Свого часу це було зроблено в Харківському правописі 1928 року. П. Тичина вживав нормативне тоді слово атенці (мешканці Атен /Афін) у вірші “Клеон і Діодот” (1924 р), ще до прийняття Харківського правопису: “Гамір атенці зчинили, наче готовили бурю”. Також уживання таких форм слова, як патос, ортографія паралельно зі звичними пафос і орфографія дозволить уникнути невідповідності між цими словами і спільнокореневими патетика, патетичний, ортопед, ортодонт чи ортодокс. До речі, словники так тлумачать слово ортодокс: “Правовірний прихильник якогось світогляду, ідеології чи релігійного вчення, який заперечує будь-які відхилення чи нововведення”.
Тож не будьмо ортодоксами в питаннях ортографії і не заперечуймо з такою непримиренністю відхилень від звичних форм слів і правописних нововведень, які радше є старовведеннями. Попри наші симпатії чи антипатії щодо певних слів, Благовіщенський собор, наприклад, як був, так і буде окрасою Харкова незалежно від того, як ми його називатимемо – кафедральним чи катедральним.
А от фотосалон на вулиці Франка так і залишиться фотосалоном на вулиці Франка без будь-яких варіантів.
